Життя прекрасне
           вже тому, що можна подорожувати.
                           Виховна година.

Мета.  Розвивати у учнів любов до рідного краю, привчати до             здорового способу, зацікавити до пізнавальної діяльності          з географії, історії, природознавства. Виховувати повагу до людей, комунікабельність.

Обладнання. Проектор, мапа України, глобус. 

                              

Вступне слово.

Подорож - це переміщення якоюсь певною територією

                  з метою її вивчення, а також із  загальноосвітньою,                  пізнавальною, спортивною цілями.

Люди з давніх часів подорожували, шукаючи кращої долі. Відкривали нові землі. Кожний вік мав свою мету, шляхи та засоби переміщення під час подорожі.

                                   Історична довідка.

Учні підготували. Виступ учнів.

Подорожі з релігійними цілями. 

       Для поклоніння святим місцям  подорожі Середньовіччі 

 отримали назву «паломництво»; російські паломники, у числі

яких, наприклад, ігумен Даніїл, залишили подорожні записки,

що отримали назву «ходіння».

Епоха великих географічних відкриттів характерна багатьма подорожами, що докорінно змінили уявлення про планету.
XVIII–XIX ст. 

       В цей пеіод подорожі були одним з основних джерел інформації про ті чи інші країни (їх природу, населення, історію, господарство), загальний характер та рельєф поверхні Землі. Від античного часу збереглися описи подорожей Геродота, вчених, які супроводжували Олександра Македонського в його походах. Класичний приклад подорожей Середньовіччя — походи Марко Поло й Афанасія Нікітіна.

Подорожі, що докорінно змінили уявлення про планету.
 В XVIII–XIX ст., по мірі поглиблення досліджень, конкретизації та спеціалізації навчальних цілей і завдань, подорожі набувають характеру навчальних експедицій, що докорінно змінили уявлення про планету.Це такі мандрівники як Руаль Амундсен, Френсіс Дрейк, Григорій Сковорода, Марко Поло, Міклуха-Маклай,Хрістофор Колумб,Пржевальский та інші.

Туризм.   Із середини XX ст., у зв'язку з бурхливим розвитком туризму, термін «подорожувати» використовується для означення будь-якої поїздки, зробленої якоюсь мірою самостійно, незалежно від туристичної компанії. Нині мандрівниками називають людей, що влаштовують самостійно поїздки, часто авантюрні (наприклад, Ф. Ф. Конюхов, В. А. Шанін,І. П. Синицин).

Подорожі й туризм – є чи не найкращою формою активно-пізнавального відпочинку. Кожного року мільйони людей у подорожах знайомляться з красою і величчю, культурно-історичними цінностями, досягненнями в розвитку різних держав і народів світу. Для великої кількості країн саме туризм приносить великі прибутки та популярність. Та в Україні, нажаль, туризм розповсюдився тільки недавно. Адже для сучасної молоді є характерним бажання поєднати своє дозвілля з активним ознайомленням навколишнього середовища.

Туристичні подорожі можуть проводитися у формах вихідного дня, туристичних екскурсій, багатоденних тривалих подорожей і навчальних та тренувальних зборів. У походах форми вихідного дня за мету взято активний відпочинок, ознайомлення з природою навколишнього краю. Вони залучають до туризму велике коло відпочиваючих.

У тривалих подорожах, навчальних і тренувальних зборах, екскурсіях для туристів проводяться дослідницькі, пошукові і наукові завдання. Подорожі з різною складністю та тривалістю можуть виконуватись з метою проведення активного дозвілля й пізнавального відпочинку. За територіальною ознакою подорожі поділяються на далекі та місцеві, за організаційним типом – на самодільні і заплановані. Поїздки за турпутівками виконуються по визначених місцях, із забезпеченим харчуванням та місцем нічлігу і є наперед організованими. Та найкраще терміну туризм відповідають самодільні подорожі, у яких всю організацію беруть на себе самі туристи, вони самі вирішують куди і яким маршрутом їм піти.

А от віруючі люди обирають паломницькі подорожі. Такі подорожі для людей, які прагнуть духовного збагачення, молитовного зосередження під час паломництва. Відчути душевний спокій та побувати в святинях і місцях де ходив та проповідував сам Ісус Христос – є мрією чи не кожного справжнього християнина.

Виступи учнів про свої подорожі. Яна Шахова,Таня Лисиця розповіли про мандрівку до моря в Очаків.

Не всі бажаючі встигли виступити,учні вирішили продовжити роповіді на наступних годинах спілкування. Діти зробили висновок , що подорожуючи розвиваєшся духовно, відкриваєш нове з географії, історії, природи. Знайомишся з новими  цікавими людьми.Також це гарний спосіб оздоровитись і почати вести здоровий спосіб життя.      І просто чудовий настрій та горні позитивні ємоції.                                                                      Я бажаю всім нових чудових подорожей і гарного настрою!!!

Надання першої допомоги при опіках.

Ступені опіків;
Перша допомога

при термічних опіках;
при хімічних опіках;
при опіках порожнини рота і глотки.

Опік – ушкодження тканин, що виникло від місцевого термічного (теплового), хімічного, електричного або радіаційного впливу. Найбільш частими бувають термічні опіки, отримані в результаті впливу високих температур (полум’я, гаряча пара, киплячі рідини, розпечений метал).
Ступені опіків

Розрізняють чотири ступені опіків:

Перша ступінь: на пошкодженій ділянці є почервоніння, припухлість, відчувається печіння. Уражаються тільки поверхневі шари шкіри.
Друга ступінь: на шкірі з’являються пухирі, наповнені жовтуватою рідиною (пухирі), сильний біль.
Третя ступінь: омертвіння шкіри (освіта струпа).
Четверта ступінь: обвуглювання тканин до кісток.

Тяжкість опіку визначається залежно від глибини ураження і від площі одночасно. Крім порушення цілісності шкірних покривів, великі опіки супроводжуються загальними явищами, такими, як шок, токсемія, ураження нервової та судинної системи, втрата плазми крові. Незалежно від ступеня, опіки площею в 25% поверхні тіла дуже небезпечні; опіки половини поверхні тіла часто смертельні. При глибоких опіках біль може бути відсутнім через пошкоджених нервових закінчень.

+ Перша допомога
+ Надання першої медичної допомоги при термічних опіках

Негайно усунути джерело опіку: погасити палаючий одяг будь-якими можливими способами (облити людину водою, загорнути його в ковдру, пальто і укласти його на спину, щоб полум’я не поширювалося до голови), видалити потерпілого із зони високої температури, зняти або зрізати тліючу одяг (однак не намагайтеся видалити матерію, прилиплу до шкіри). Потім якнайшвидше слід накласти на опікову поверхню суху стерильну пов’язку.

При великих опіках найкраще загорнути потерпілого в чисте простирадло, тепло вкрити, можна дати пити багато рідини (гарячий міцний чай, кава). Якщо потерпілий без свідомості, надайте йому положення для реанімації, після чого викличте швидку допомогу.

Запам’ятайте: до накладення пов’язки обпалену шкіру потрібно рясно полити холодною водою. Зрізання або проколювання утворилися на шкірі бульбашок категорично забороняється!

Слід враховувати, що опіки у дітей протікають важче, ніж у дорослих, хоча температура діючого фактора, наприклад рідини, може бути не дуже високою.

+ Перша допомога при невеликих опіках і ошпарювання

Невеликі опіки, що носять поверхневий характер, часто бувають особливо болючі. Тримайте уражену область під повільно поточної струменем холодної води або занурте її в холодну воду, щонайменше, на 10 хвилин. Обережно зніміть з потерпілого кільця та інші ювелірні вироби. Прикрийте місце опіку чистою гладкою тканиною або накладіть стерильну пов’язку.

+ Перша допомога при опіках кислотами і лугами

Хімічні опіки викликаються переважно кислотами і лугами.

При опіках концентрованою кислотою її змивають струменем проточної холодної води (не менше 30 хвилин), мильною водою або 1-2% розчином соди.

Найбільш сильні пошкодження бувають при впливі лугів. Їх змивають також водою, або слабким розчином оцтової або лимонної кислоти.

На обпечену поверхню накладають суху чисту пов’язку.

Увага:

При опіку негашеним вапном воду застосовувати не можна, а слід обмивати її яким-небудь маслом.
При опіках і органічними сполуками алюмінію також протипоказаний контакт з водою, так як можливо займання.

Нижче наводиться список засобів, що застосовуються при наданні першої допомоги у випадках хімічного опіку різними речовинами.
Речовина, яка викликала опік нейтралізується засіб
Кислоти Вода, гідрокарбонат натрію
Луги Вода, розчини 1% оцтової кислоти, 3% борної або лимонної кислоти
Фенол Вода, 40-70% етиловий спирт
Сполуки хрому 1% розчин тіосульфату натрію
Вапно негашене Примочки з 20% розчином цукру
Алюмінію органічні сполуки Бензин, гас

Запам’ятайте:
Чим раніше і чим ретельніше видалено з шкіри хімічний агент, тим поверхностнее буде опік.
+ Опіки порожнини рота і глотки і перша допомога

Опіки порожнини рота і глотки відбуваються зазвичай в результаті нещасного випадку в побуті. У дорослих важкі опіки часто виникають при ковтанні у стані сп’яніння кислот (сірчана, оцтова, хлористоводнева, азотна), лугів (їдкий натр), нашатирного спирту. Важкі опіки бувають у дітей при ковтанні ними їдких рідин. Відразу після опіку виникає сильний біль при ковтанні, слина скупчується в роті. У дітей може виникнути утруднене дихання.

Для надання першої допомоги потерпілому дають пити нейтралізують рідини: при опіках кислотами для полоскання порожнини рота і глотки застосовують вапняну воду, мильну воду, а при опіках лугами – воду, підкислену лимонним соком. Можна використовувати молоко, а також яєчні білки, розведені холодною водою. Дають також ковтати невеликі шматочки льоду. Неодмінно треба викликати «швидку допомогу» для проведення подальших заходів.

Пам’ятайте, що опіки і ошпарювання порожнини рота і глотки особливо небезпечні, оскільки можуть викликати набряк, що перешкоджає диханню.

Перша допомога

При рятуванні потерпілих з будівель, що горять, та при гасінні пожежі треба виконувати такі правила:

• перед тим, як увійти в палаюче приміщення, покритися з головою мокрим покривалом, пальтом, плащем, цупкою тканиною;
• двері в задимлене приміщення відкривати обережно, поволі, прикриваючи корпус тіла дверним полотном, як було показано вище, для того щоб уникнути спалаху полум'я від швидкого припливу свіжого повітря;
• у сильно задимленому приміщенні пересуватися поповзом або схилившись;
• для захисту від чадного газу по можливості дихати крізь зволожену тканину;
• якщо виникло займання одягу, лягти на землю (підлогу) та перекачуватися для збиття полум'я, (бігти не можна, тому, що полум'я може ще збільшитися);
• побачивши людину в одязі, що горить, треба накинути на неї пальто, плащ або будь-яке покривало (кошму) та щільно притиснути;
• при гасінні пожежі використовувати вогнегасники, пожежні крани, а також воду, пісок, землю, покривала та інші засоби;
• вогнегасні речовини спрямовувати в місця найбільш інтенсивного горіння та не в полум'я, а на поверхню, що горить;
• якщо горить вертикальна поверхня (конструкція), воду треба подавати в її верхню частину.

При безпосередньому контакті з полум'ям, розжареними предметами, поверхнями устаткування, рідинами, що горять, виникають термічні опіки. При пожежі частіше всього спостерігаються опіки полум'ям. Вогонь може уразити відкриті ділянки тіла, при цьому найчастіші опіки обличчя та рук. Найнебезпечніші опіки з'являються від одягу, що горить, який складно загасити або скинути. Горіння одягу протягом 1-2 хв може призвести до тяжких опіків, здатних викликати летальний кінець.

Ступінь тяжкості опіків залежить від глибини та площі термічного ураження шкіри та тканин. Існує чотири ступені опіків:

• Опік I ступеня уражає самий верхній шар шкіри - епідерміс. Омертвляння глибше розташованих шарів не відбувається. Це найлегший ступінь опіку, який характеризується почервонінням шкіри, набряком та болем. Видужування настає без подальшого лікування через 3-6 діб.
• Опік II ступеня характеризується утворенням пухирів, наповнених прозорою жовтуватої рідиною, тому що під впливом високої температури епідерміс омертвляється та відшаровується, а під ним накопичується тканинна рідина. Пухирі можуть виникнути відразу після опіку або через деякий час. Розміри та форма пухирів різні, іноді вони зливаються в один. Вміст великих пухирів поступово згущається, стає желеподібним. При опіку II ступеня пошкодження глибоких шарів шкіри немає. Тому якщо не потрапляє інфекція, опікова рана загоюється самостійно через 2-3 тижні без утворення грубих рубців.
• Опік III ступеня поділяють на групи А та Б. При опіках IIIА ступеня настає неповне омертвляння саме шкіри зі збереженням її паросткових зон. При опіку IIIБ ступеня шкіра уражається на всю глибину. Опік IV ступеня виникає при дії на тканини вельми високих температур. Це найтяжча форма опіку, при якій уражається шкіра, м'язи, сухожилля, кістки тощо.

Опіки I, II, IIIА ступенів належать до поверхневих. Вони можуть загоюватися самостійно з повним відновленням шкірного покриву навіть на великій площі опіку. Глибокі опіки III Б та IV ступенів принципово відрізняються тим, що загоюються рубцюванням та здебільшого вимагають хірургічних методів лікування, які полягають у пересадці шкіри.

Перша допомога повинна бути спрямована на припинення впливу високої температури на потерпілого. Вертикальне положення тіла сприяє розповсюдженню опіків на обличчя, загорянню волосся та ураженню органів дихання. Тому потерпілого кладуть в горизонтальне положення та швидко гасять одяг, що горить, будь-яким способом накривають покривалом, заливають водою, закидають піском, замазують рідкою глиною або брудом.

При невеликому опіку (I ступеня) необхідно підставити обпечене місце під струмінь холодної води та тримати до стихання болі, а потім змазати уражену ділянку спиртом або одеколоном, не накладаючи пов'язки.

При сильних опіках та утворенні пухирів необхідно накласти на них стерильну антисептичну пов'язку. У разі відсутності такого роду матеріалів використовують чистий рушник, простирадло, хустинку тощо.

При великих опікових ураженнях шкіри треба негайно викликати швидку допомогу, закутати потерпілого чистими пропрасованими рушниками, простирадлом, дати знеболювальні препарати та велику кількість рідини (чай, мінеральну воду).

При сильних опіках не можна:

• обробляти шкіру спиртом, одеколоном (це викликає сильну печію та біль);
• проколювати пухирі, що утворилися (вони охороняють рану від інфекції);
• змащувати шкіру жиром, розчином брильянтовим зеленим, міцним розчином марганцевокислого калію, засипати порошками (це перешкоджає подальшому лікуванню);
• зривати прилиплі до місця опіку частини одягу, доторкатися до нього руками (може потрапити інфекція);
• дозволяти потерпілому самостійно пересуватися (можливий шок);
• поливати пухирі та обвуглену шкіру водою.

При сильних опіках обов'язково звертатися по медичну допомогу.

Пожежа. Що це таке?

Важко уявити собі життя людини без вогню. Він допомагає приготувати їжу, зігрітися, коли холодно. На заводах та інших підприємствах вогонь використовують, щоб виплавляти метал, виготовляти посуд, пекти хліб. Автомобіль не зрушить з місця, а космічний корабель не полетить, якщо на допомогу не прийде вогонь.

Вогонь – друг людини. Але, якщо він потрапить у невмілі руки, то може стати грізним ворогом. Наслідком неправильного і необережного поводження з вогнем, газовими та електроприладами є пожежі. Вони знищують будинки і заводи, хлібні поля і ліси. Під час пожеж гинуть люди.

Вогонь – друг і ворог людини. Від нас залежить, яким він буде: добрим чи злим. Коли з вогнем поводиться необережно, може статися пожежа. Під час пожежі небезпеку для життя людей становить вогонь і дим. Вогонь спричиняє опіки тіла, а від диму можна учадіти.

Пожежа — неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, яке призводить до матеріальної шкоди. Причинами виникнення пожеж є недбала поведінка людей з вогнем, порушення правил пожежної безпеки, природні явища (блискавка, посуха). Відомо, що 90% пожеж виникає з вини людини.

Необережне поводження з вогнем призводить до небажаних наслідків, які часто закінчуються трагічно. Через пожежі завдано багато шкоди людству і чимало людей загинуло через них. Тому, тут важко не згадати пожежу в Херсоні, де було знищено велику площу лісів, а також про великомасштабну пожежу в Греції, де загинуло багато людей, та були зруйновані значні території країни. Найчастіше під час пожежі люди отримують смертельні отруєння чадним газом, внаслідок чого кров втрачає здатність постачати в організм кисень, що спричиняє «кисневе голодування». Потрапляючи в такі критичні ситуації, під дією паніки більшість людей не взмозі врятувати своє життя, а отже дуже важливим є проведення комплексних навчань і давати рекомендації як поводити себе у відповідних ситуаціях. На сьогоднішній день, навіть у найрозвиненіших країнах не можливо попередити виникнення пожеж і запобігти їх виникненню. Навіть при значному фінансування проектів протипожежної безпеки і захисту від пожеж вони несуть збитки від їх виникнення, але щоправда значно менші. У вогні пожеж безповоротно зникають величезні матеріальні та культурні цінності. Важко навіть уявити, скільки згоріло за час існування людства історико-культурних, мистецьких та матеріальних цінностей.

Вогонь у міфології.

Культ вогню в різних народів.

Давні перси вклонялися вогневі, який тримали на вежах по горах в особливих божницях, де горіло невгасне полум'я. У давніх індусів бог вогню Аґні був одночасно й символом несмертельного вічного світла. Вічний вогонь було підтримувано на вівтарях Мінерви в Афінах, Церери в Мантенеї, Аполлона в Дельфах, Вести в Римі…

Культ вогню був дуже простий: треба було пильнувати, щоб завжди було трошки жару, щоб вогонь усе жеврів, бо коли вогонь вгасав, бог переставав жити.

Звичаї пов'язані із культом вогню в Україні.

Підтримання вогню.

В Україні теж до останніх днів не тільки звали вогонь «святим», але й пильно підтримували його, загрібаючи жар у печурку. Коли ж, все таки, через недогляд, вогонь угасав, і треба було його на другий день розпалювати, це викликало велике занепокоєння: — Оце вже, казали, якесь нещастя! Оце вже горенько моє: або я, або якесь із дітей, гляди, перекинеться…" — себто може вмерти.

З другого ж боку, якщо вогонь розпалювано десь у полі, чи в лісі, то хоч тут і не можна було, небезпечно, втримувати вогонь при житті, але ж не можна було й завдавати йому ґвалтовної смерти: не можна було ані заливати його водою, ані затоптувати ногами, — він мав умерти «своєю смертю», і тут щонайбільше можна було зробити — трохи розгребти жар, щоб він скоріше спопелів.

Для підтримування вогню в хаті не вистачало зберігати його в печурці, треба було ще й годувати його та взагалі ходити коло нього. Треба було ставити коло нього ще й горщик із водою, щоб було йому не тільки для «пиття», але й для «умивання»: —"Як зварять увечорі, то згортають той жар на купу, і ставлять горнятко води у піч, у жар. А це, знаєте, так кажуть, що вогонь умивається вночі…"

Доглядання вогню та поводження із ним.

Хто ж умивається, той і втирається. Тому нерідко можна було побачити коло печі й рушника: «Як загребеш жар, то треба замести припічок і поставити в горщику води до жару, а на вішалочці коло печі почепити рушника, бо вогонь умивається і втирається… Поліно в піч покласти треба, то на тім світі буде й (через пекло) кладочка…»

Щоб вогонь довше тримався, сипали до вогню сіль: "Наші батьки завше ставили горщик із водою в піч, клали грудку солі та клали поліно. Мої мама завжди питали нас, дівчат: — «Є в печі окріп? Гріх вам, дітки, буде, коли вогонь залишатиметься без їжи та пиття…» «Вогонь гнівається, коли йому не дають, чого треба… Завше треба ставити коло святого огню їжу та пиття…»

Але вогонь гнівається не тільки тому, що його невистачально годують, але й тому, що з ним нечемно та не досить побожно поводяться: не можна ставити йому до пиття воду в будь-якому горщику, але тільки в «чистому». Не можна замітати піч, збираючи жар будь-яким віником, що ним, наприклад, хату замітається — треба мати для цього спеціальнийвіник — помело: "Для вимітання печі завжди роблять нове помело, бо, як, вимітати тим, що ним мететься хата, то хтось із сім'ї захворіє — буде «вогник». «Для замітання печі роблять інший віник з полиню або з чорнобилю»

Не дай Боже також плювати в вогонь: «Коли тільки плюнеш на вогонь, то безпремінно розкидає вогник». «Хто плюне або вмочиться на вогонь, у того будуть пархи» — і така людина заслуговуватиме найбільшої зневаги, що спадає на пархатих.

Так само не можна й говорити про вогонь щось погане: "Як не шанувати вогню, то він може помститись. Навіть і згадувати про нього, особливо проти ночі — небезпечно (це відоме табу, себто заборона, Божого імени): «Проти ночі і вночі говорити про вогонь не годиться, бо може бути пожежа…» «Батьки мої забороняли згадувати про вогонь „нехай спочиває!“ — кажуть»,

Тут виявляється давня віра в силу слова: якщо назвати яку річ, то тим самим вона викликається.

У зв'язку з культом вогню стоїть і неохота українського селянина його комусь позичати з хати. Вогонь — це ж найбільша святість господи, як же можна її позичати?! Та і як довіряти людині, яка цю найбільшу святість у себе в хаті не допильнувала? Особливо ж неохоче позичають вогонь у «непевний час», себто по заході сонця: «По заході сонця, як старі люди, то нічого не позичать і вогню не дадуть, навіть і не йди до них»

Так само, як вилуплюються курчата, і квочка сидить на яйцях, ніхто не визичав вогню: — «А хіба ж ви не знаєте, що у мене курка на яйцях сидить, і циплята вилуплюються?! Аджеж позапікаються яйця під куржою, якщо позичу я вам огонь, і прийдеться повикидати яйця собакам…» Не отримає прохач вогню, якщо у сусідки отелилася корова, чи покотилася овечка: «Боюсь, що теля (чи ягнятко) не приходитиме_додому з череди, якщо дам я вам вогню…»

Але найбільше лихо, якщо не стане вогню в хаті на велихі свята Різдва, Великодня, або Юрія або Тройці. В тій хаті непремінно буде мрець, і недбала господиня нізащо не дістане вогню від сусідок: «Бо то тільки відьми позичають вогонь на такі свята»

Якщо ж, зрештою, хтось позичить вогню, то господиня тієї хати мусить вогонь супроводити «щоб огонь не приставав до тієї хати…»