Моделювання ситуації евакуації з класу, школи.

Проведено в 10-А класі

Вчитель: Суховерхова Галина

Анатоліївна.

ПРАКТИЧНА РОБОТА

З ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Тема: Моделювання ситуації евакуації з класу, школи.

Мета: навчитися правильно поводитися у ситуації евакуації з класу чи школи, ознайомитися з планом евакуації у школі, навчитися дотримуватися правил евакуації при пожежі в громадському приміщенні.

Обладнання: малюнки, текстові матеріали, таблиці.

ПОДУМАЙ! Життєві ситуації.

1. Степан і Максим міркували, що робити, якщо на комусь загорівся одяг.

- Щоб збити полум'я, треба впасти на землю і покачатися,- сказав Степан.

- А я думаю, - промовив Максим, - слід чим дуж бігти проти вітру.

Чиєю порадою ти скористався б? Чому? Поясни.

2. У квартирі сусідів стався вибух, двері до твоєї квартири завалені, вимкнулося світло, телефон не працює.

Як треба діяти? Вибери правильну відповідь:

а) відключити газ, електрику, перекрити воду, чекати рятувальників, подавати сигнали з вікна, стукати по металевих предметах;

б) спробувати розчистити завал, щоб вийти на схо довий майданчик або у двір;

в)  подавати сигнали, стукати по металевих предме тах, аж поки завалиться будинок.

ЗАВДАННЯ 1. Стан пожежної безпеки.

Проаналізуй за планом (на малюнку) стан пожежної безпеки власного будинку чи квартири за поданим планом. Запам’ятай основні характеристики забезпечення пожежної безпеки людини у приміщенні наведені нижче на малюнку.

ЗАВДАННЯ 2. Порушення правил пожежної безпеки.

На цьому малюнку зображено неіснуючий будинок. Якби він був насправді, то в ньому неодмінно виникла б пожежа, тому що всі його мешканці порушують правила пожежної безпеки. Визнач, які це порушення?

ЗАВДАННЯ 3. Правила поведінки під час пожежі.

Ознайомся із правилами поведінки під час пожежі. Запам’ятай їх, зроби висновок.

ЗАВДАННЯ 4. Правила евакуації.

Перш ніж здійснювати евакуацію необхідно ознайомитися з правилами її проведення. Ознайомся із знаками пожежної безпеки та знайди на малюнку поруч знаки пожежної безпеки, лампи аварійного освітлення і люмінесцентні стрілки, що вказують напрямок руху під час евакуації. Спробуй змоделювати свою евакуацію з вигаданого приміщення (на малюнку) з будь-якого місця.

ЗАВДАННЯ 5. Порядок евакуації.

Перше й головне завдання у випадку пожежі — вивести всіх людей із небезпечної зони. Діяти треба швидко, виконуючи накази тих, хто проводить евакуацію. Найменша затримка може коштувати комусь життя.

Евакуацію учнів у разі виникнення пожежі здійснюють за таким орієнтов ним планом (див. малюнок нижче):

ЗАВДАННЯ 6. План евакуації.

1. Ознайомтеся із типовим планом евакуації із школи. Запам’ятайте основні його позначення.

 2. Роздивіться план евакуації з приміщення вашої школи (запропонований вчителем).

2. Знайдіть на плані місце, де позначено кабінет, в якому ви перебуваєте, інші приміщення, де розташовані виходи зі школи, умовні позначки. Запам’ятайте їх. Знайдіть шлях, за яким буде здійсне но евакуацію з вашого класу. Запам’ятайте його.

ЗАВДАННЯ 7. Попрактикуй!.

1. Потренуйтеся виходити з приміщення школи згідно з планом евакуації. Якщо є можливість, запропонуй вчителю запросити до школи пожежників і проведіть тренування під їхнім керівництвом.

       2. Об'єднайтесь у групи і обстежте кілька громадських приміщень у вашому мікрорайоні (супермаркет, кінотеатр, залізничний вокзал тощо). Ознайомтеся з планом евакуації, зверніть увагу на запасні виходи, знаки, позначки і лампи, які допомагають під час евакуації з приміщення.

ПАМ’ЯТАЙ!!! ГОЛОВНЕ ПРИ ЕВАКУАЦІЇ – НЕ ПАНІКУВАТИ ТА ДОТРИМУВАТИСЬ ІСНУЮЧИХ ПРАВИЛ, ВКАЗІВОК ОСІБ, ЩО ВІДПОВІДАЮТЬ ЗА ЕВАКУАЦІЮ. 

(директора школи, завучів, вчителів, класного керівника)

"Світла пам"ять воїнам-

інтернаціоналістам".

15 .02. 15

26-річна річниця початку виведення військ 

з Афганістану

Скільки нас скалічила війна?...
І душа в нас плаче та стражда…
Але хай забудеться та фраза –
Я тебе туди не посилав…

Мета заходу: розширити знання учнів про події афганської війни, виховувати повагу та шану до воїнів-інтернаціоналістів та батьків, чиї сини загинули в Афганістані

Двадцять шість років тому почалося виведення радянських військ з Афганістану. Це відповідало Женевському договору між Афганістаном і Пакистаном, підписаним роком раніше.

Згідно з домовленістю, Радянський Союз зобов'язався вивести свій контингент в дев'ятимісячний термін, починаючи з 15 травня. США і Пакистан, зі свого боку, повинні були припинити підтримувати моджахедів.

До цього часу перебування радянських військ в Афганістані стало найважливішою темою в перебудовних дискусіях в Радянському Союзі. Адже з самого початку війни робилося все, щоб в пресу проникало якомога менше інформації про події. Протоколи засідань політбюро зберегли ганебні виступи Андропова і Суслова, які вважали, що на надгробках загиблих солдатів не слід писати зайвого, а їх батькам треба говорити якомога менше про обставини смерті синів.

Але навесні 1988 року Радянський Союз йшов до XIX партконференції. У глибокій таємниці готувалися документи про радикальну політичну реформу - з'їзд народних депутатів у травні 1989 року. До цього часу радянські війська повинні були покинути Афганістан.

За іронією історії найтриваліший час там вони провели за Михайла Горбачова, який з літа 1985 року почав розробляти плани припинення військової присутності, про що було повідомлено їм навесні 1986 року на XXVII з'їзді КПРС. Що б не говорилося потім про виконане військове завдання, в 1985 році стало ясно, що моджахедів не здолати, що головним завданням 40-ї армії стає захист південних кордонів СРСР. Центральна влада в Афганістані контролювала лише Кабул, а радянські війська ніяк не могли замінити її в провінціях, обмежуючись лише охороною комунікацій, та й то не завжди ефективною. Родоплемінний лад різних афганських етносів продемонстрував свою непереможність як раніше у війні з Британією, так і десятиліття потому у війні з коаліцією західних держав.

З 1987 року США почали поставляти моджахедам створені ще в 1981-му ПЗРК «Стінгер». Радянська авіація, в першу чергу вертолітна, втратила панування в повітрі. Якщо до того Мі-8 літали на граничній висоті 6000 метрів, то з появою «Стінгерів» їм довелося перейти на польоти на вкрай низьких висотах в горах, що самим негативним чином позначилося на бойовій ефективності. Літак АН-12 здійснив вимушену посадку в Кабульському аеропорту після того, як був підбитий на висоті 9000 метрів. Стало ясно, що «Стінгери» паралізують не лише військову, а й транспортну авіацію.

Залишалося тільки одне: приховати військову поразку не колишніми сусловськими, а новими, перебудовними, методами. Афганська тема стала широко висвітлюватися в пресі, що було оголошено досягненням гласності, хоча насправді було її використанням у пропагандистських цілях. Кульмінацією стало шоу на мосту через Амудар'ю, на якому командувач 40-ю армією, який провів до того ніч в готелі на радянській території, пішки пройшов в якості замикаючого колону наших військ. Його заява, що за його спиною не залишилося жодного радянського солдата, не відповідала дійсності. Залишалися полонені, долею яких зайнялися переважно громадські організації в СРСР і за кордоном.

Другий з'їзд народних депутатів у 1989 році прийняв постанову з політичним і моральним осудом введення військ в Афганістан. Афганський синдром на довгі роки вразив тих, хто побував на війні. Їх намагалися завербувати різні політичні сили, але потенціал і солідарність тих, що воювали, були сильно перебільшені. Хрест на ілюзіях про бойове братерство поставили жахливі війни дев'яностих років між різними ветеранськими організаціями.

Вивести людей з війни виявилося легше, ніж вивести війну з людей.

“Афганці” – так називають воїнів – інтернаціоналістів, чоловіків, що відслужили в далекій і незнайомій країні Афганістан.

Сльози жалю і співчуття виступали на очах у кожного, хто дізнавався, що його син, друг, родич або ж просто знайомий служитиме в Афганістані. Потрапляли туди 18 – річними юнаками, наївними та мрійливими, що нічого ще в своєму житті не звідали, що дали військову присягу і мусили її виконувати. А за два роки поверталися посивілими загартованими у війні мужами, навченими виживати у будь – яких умовах, яким довелося вбивати та дивитися в очі смерті самим. А найстрашніше – втрачати бойових товаришів, бачити, як на твоїх руках вмирає друг, побратим, командир…

фільм

Вже 26 років минуло, а в пам’яті “афганців” і досі живе та війна – приходить у спогадах, у снах. Цього дня збираються вони, щоб побачитись, поспілкуватись, згадують страшні миттєвості, поминають своїх друзів, які залишилися навічно молодими, навічно в строю.

Виведення радянських військ з Афганістану почалося 15 травня 1988 року, відповідно до укладених в квітні 1988 року Женевських угод про політичне врегулювання становища навколо ДРА. Радянський Союз зобов'язався вивести свій контингент в дев'ятимісячний термін, тобто до 15 лютого наступного року.

За повідомленнями, в перші три місяці Афганістан покинули 50 183 військовослужбовців. Ще 50 100 осіб повернулися в СРСР у період з 15 серпня 1988 по 15 лютого 1989 року.

Операція з виведення військ постійно піддавалася атакам з боку душманів. за інформацією газети «Вашингтон пост», всього в цей період було вбито 523 радянських солдата.

15 лютого 1989 року генерал-лейтенант Борис Громов, згідно з офіційною версією, став останнім радянським військовослужбовцем, який переступив по Мосту Дружби кордон двох країн. Насправді на території Афганістану залишалися як радянські військовослужбовці, що потрапили в полон до душманів, так і підрозділи прикордонників, що прикривали виведення військ та повернулися на територію СРСР лише в другій половині дня 15 лютого. Прикордонні війська КДБ СРСР виконували завдання з охорони радянсько-афганського кордону окремими підрозділами на території Афганістану до квітня 1989 року

На відзначення 25-ї річниці виведення військ колишнього Союзу РСР із Республіки Афганістан 14 лютого 2014 року встановлена відзнака Президента України — пам'ятна медаль «25 років виведення військ з Афганістану»

Історична довідка: 15 травня 1988 року відповідно до Женевської угоди почався перший етап виводу військ із Афганістану. Останній, другий, етап закінчився 15 лютого 1989 року. Через афганську війну (1979-1989 рр.) пройшло понад 160 тисяч осіб, призваних до лав Радянської Армії з України.
Тривала афганська війна жорстоко зачепила усіх її учасників, і особливо сім’ї. Це незагоєна рана, невідступний біль. Загальні незворотні втрати 40-ї армії, частин, підрозділів КДБ, МВС, прикордонних військ та інших відомств склали 14751 особу, 298 зникли без вісті. Більш як 200 тисяч солдатів і офіцерів були нагороджені бойовими орденами та медалями, а 87 стали Героями Радянського Союзу.
  Афганська війна залишила тяжкі наслідки для України. Не повернулися додому 3360 її синів, з яких 3280 загинули, а 80 пропали без вісті та потрапили в полон. На сьогоднішній день в Україні мешкає близько 150 тисяч учасників війни в Афганістані. З них було поранено понад 8000 і 3560 стали інвалідами. Залишились без підтримки синів 1982 батька і 2729 матерів здебільшого пенсійного віку. Стали вдовами 505 жінок і сиротами — 711 дітей.
  15 лютого воїни-інтернаціоналісти України відзначають на державному рівні День вшанування учасників бойових дій на території інших держав, ініціатором якого виступила Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів).

26 років тому в Афганістані закінчилася десятилітня військово-політична спецоперація Радянського Союзу, участь у якій взяли 160375 військовослужбовців – вихідців з України, 3360 з яких – загинули, 72 – пропали безвісти, 3560 – стали інвалідами.
Згодом війну в Афганістані керівництво тодішнього СРСР визнало політичною помилкою, однак це аж ніяк не применшує особистого подвигу тих, хто став прикладом самопожертви та вірності військовій присязі.
Афганська кампанія залишила невиліковну рану в душах та серцях тих, хто пройшов вогненними гірськими стежками, хто втратив друзів, синів чи батьків.

«СИВІ ПАСМА ГІРКОТ…»

Афганській війні оцінку виніс час. Воєнні події стали історією, а ті, хто там був – ветеранами, учасниками бойових дій. Трохи дивно ставити іменник «ветеран» поряд з молодими людьми, у яких, на перший погляд, лише сиві пасма в волоссі видають пережите. Але, вдивляючись у глибокі очі вчорашніх солдатів, розумієш: їх серця зранені, у снах вони й досі йдуть в атаку. Проте найобразливіше «афганцям» чути бюрократичне «я тебе туди не посилав!» Посилали. Бо армія воює не з власної волі, вона лише виконує наказ. Свій «інтернаціональний» обов’язок …..

Тиждень математики.

            Тиждень математики 2015 р.

                "Математична мозайка"
                            5-А клас.

Проект учныв 10-А класу " Видатны Украънськы математики".

              Урок геометрії в 8-Б класі "Теорема Піфагора".